Image Alternative text

Протест вчорашніх дітей: це не про політику, це про цінності

Протест вчорашніх дітей: це не про політику, це про цінності

Валерій Пекар: Що є спільного у протестах в Україні, Росії, Білорусі – протестах кардинально різних по суті, по формі, по причинах, по можливих наслідках? Невже є щось спільне? В усіх цих абсолютно різних явищах, які навіть порівнювати некоректно, є одне спільне: виросло нове покоління.

Об этом сообщает Гипотеза


Нове покоління, для якого Лукашенко є вічним фараоном, яке не давало згоди на путінський суспільний договір "добробут замість свободи", для якого надбання трьох українських Майданів є природними. Це ми пам’ятаємо часи, коли Лукашенка не було, Путін тягав валізу за своїм боссом, а за свободу треба було битися без гарантії перемоги. Для нинішніх 17-25-річних це все історія, а в такому віці історія 20-річної давнини видається раннім середньовіччям, а 7-річної давнини – пізнім середньовіччям.

Часто доводиться чути скарги на аполітичність молоді. Але тут треба зробити два зауваження. Перше: для того, щоб вийти на захист власних цінностей, не треба бути "політичним", бо це не про політику (ми ж розуміємо, що страшні політичні опоненти стоять за нинішніми протестами лише в уяві представників влади: Порошенко має не більше стосунку до протестів щодо Стерненка, ніж "американський імперіалізм" до протестів проти Лукашенка). Це не про політику, це про цінності. Друге зауваження: суспільні зміни ініціює дуже невелика меншість. Завжди знайдуться кілька тисяч людей, що радше готові змінити країну, ніж емігрувати з неї.

І ще два спостереження щодо акцій на захист Стерненка.

1. Останнім часом активна меншість (моя формула "активна меншість визначає напрямок, пасивна більшість визначає темп" вже стала загальноприйнятою) була сильно розпорошеною: з кожного питання, з кожного приводу завжди була нагода пособачитися між собою; кожна подія не єднала, а розділяла все більше. Вчорашній день продемонстрував, як швидко активна меншість долає старі обрáзи та розбіжності й об’єднується. Вчора разом були люди, які позавчора не сіли би на одному гектарі. Це погана новина для наших супротивників: вони думали, що суперечлива постать Стерненка, його часом радикальні й неприйнятні висловлювання сприятимуть подальшому розпорошенню й подрібненню. Вони прорахувалися. Вчорашнє зібрання аж надто своєю строкатістю нагадувало Майдан. Це сигнал, що зачепили за живе, адже у нас складно розгойдати і мобілізувати стомлену, зневірену і зайняту власними справами спільноту.

2. Коли викладаю 16-18-річним хлопцям і дівчатам, розумію, що для них Євромайдан – це історія. Така ж історія, як, скажімо, Крути. Вони тоді були дітьми й навряд чи були включені в контекст. Але Євромайдан, так само як Крути, для них є символом цінностей. І вчора вони вийшли за ці цінності. Вчора було дуже багато молоді, яка не могла знати, як воно було 7 років тому. Але ця молодь менш толерантна: так само, як Небесна Сотня для них герої давнини (бо з того часу минуло ціле життя), так само медведчуки з портновими для них виглядають якимись п’ятсотрічними дракулами, якимись повсталими з небуття зомбі (лише уявіть, що Медведчук і Стус є частиною однієї історії, а коли це було з точки зору нинішньої молоді?). Ми сприймали наших ворогів як поганих людей, а молоде покоління сприйматиме їх як нелюдь.

Автор: Валерій Пекар, викладач, підприємець, громадський діяч



Джерело статті: “https://m.kontrakty.ua/article/171293”