Image Alternative text

«Коли прийшла до тями, запитували: будете кремувати або ховати?» П’ять історій від жінок, чиї діти були травмовані або загинули під час пологів

П’ятеро жінок, чиї діти загинули або отримали важкі травми під час пологів, розповідають про те, що саме сталося, в чому вбачають провину лікарів і чи вдалося їм добитися правосуддя.

Об этом сообщает Преступная Россия

6 січня 2021-го в Києві відкрили кримінальне провадження за фактом смерті немовляти в приватному столичному пологовому будинку Лелека. 21 травня в Лелеці народилася дівчинка Віра, яка прожила менш як два місяці — весь цей час вона перебувала в реанімації і дихала за допомогою апарату ШВЛ.

Мама Віри, Ліда Косогова, вважає, що смерть дівчинки сталася через халатність лікарів і несвоєчасне надання допомоги під час пологів. З її ініціативи щодо пологового будинку Лелека відкрили кримінальне провадження за ч. 2 ст. 140 — Невиконання або неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього.

Ліда Косогова, Київ

У 2018 році, коли мені тільки виповнилося 30 років, ми з чоловіком вирішили, що після 11-ти років разом готові до дитини. Вибрали приватну клініку Лелека [ТОВ Пологовий будинок Лелека], оскільки були готові заплатити за якісний сервіс і послуги фахівців. За рекомендацією лікаря — Наталії Микитенко — купила і здала все, що мені потрібно. Лікар підтвердила, що я здорова, і через два місяці я завагітніла. Ця вагітність закінчилася самовільним викиднем на п’ятому тижні. Проживала я цю ситуацію цілий рік.

У серпні 2019-го я завагітніла знову — була щаслива і знала, що цього разу буду напоготові. Здавала аналізи кожні 4−5 днів у приватній лабораторії. Чотири тижні я самостійно стежила за рівнем ХГЛ [хоріонічний гонадотропін людини — це речовина, яку виробляє зовнішня оболонка зародка] і прогестерону, вагітність розвивалася чудово. На 6-му тижні я підписала договір про надання медичної допомоги, а саме — супровід моєї вагітності. Мені зробили УЗД, підтвердили, що є серцебиття.

Протягом вагітності я регулярно здавала всі необхідні аналізи й проходила огляди. На 11−12 тижні зробили генетичний тест — тоді дізналися, що у нас буде дівчинка. Лікарі говорили, що всі аналізи і скринінги були ідеальні.

Роддом Лелека. Как погибла наша Вера?Написать этот пост – адски тяжело, но я понимаю, что это нужно сделать. Пост...

Опубліковано Lida Kosogova Четвер, 3 грудня 2020 р.

Вже на 31-му тижні ми уклали договір з ПД Лелека про надання медичної допомоги, а саме — про проведення пологів. Лікар Алла Болтоносова сказала, що за аналізами все відмінно, госпіталізація не потрібна. До 38 тижня я почувалася відмінно — єдине, що бентежило, це великий набір ваги і набряклість. Я списувала це на малорухливий спосіб життя під час карантину. А на третьому скринінгу, 30 квітня, лікар, яка проводила УЗД, Ірина Петренко, повідомила, що все гаразд і моя маленька вже готова. Сказала, що чекати потрібно буквально кілька днів, максимум — тиждень.

7 травня, в перший день 39-го тижня, я виявила кров’янисті виділення, відразу зателефонувала в пологовий будинок, ми помчали туди — я думала, це початок пологів. Але тоді мені сказали, що розкриття нульове, звеліли нічого не робити, а якщо болить — прийняти свічки Но-шпи ректально. Зробити КТГ, щоб послухати серце доньки, мені спершу відмовлялися, але потім все-таки зробили. Чергова медсестра і лікар, яка спостерігала вагітність, сказали мені, що все гаразд, можна їхати додому.

Через тиждень я написала лікарю, що у мене коричневі виділення, а пологи не починаються, на що вона мені сказала, що нема про що хвилюватися. 18 травня — в ПДР [в попередній день пологів] на плановому прийомі під час огляду на кріслі черговий лікар знову переконала, що зі мною все нормально. Те саме підтвердили й інші медики.

21 травня 2020-го о 18:31, після сильних мук і болю, шляхом екстреного кесаревого розтину на світ з’явилася Віра. Вага 3500 г, зріст 53 см — прекрасна доношена дитина. Пізніше заввідділення неонатології та інтенсивної терапії новонароджених Оксана Нечехова — вона повідомила, що у дитини був дистрес. Відразу після народження їй була потрібна реанімація протягом 5 хвилин, оскільки вона не дихала самостійно, були поодинокі удари серця і що є небезпека виникнення вогнищ загибелі кори головного мозку. Щоб цього не сталося, їй необхідно проводити процедуру гіпотермії: три дні поступово остуджують тіло до температури 33 градуси, а потім три дні поступово нагрівають до 36,6. Рішення потрібно було прийняти терміново, і я підписала згоду, оскільки повністю довіряла лікарям.

Лікар Микитенко переконувала мене, що все буде добре і що після цієї процедури діти виходять здоровими. І клялася, що не розуміє, чому так сталося. Протягом трьох днів я постійно стежила за розвитком подій, але медсестри не могли виразно пояснити мені, що відбувається.

На третій день до мене в палату прийшла медсестра і попросила заповнити документи для отримання свідоцтва про народження. В результаті, за ними так ніхто й не повернувся.

Пізніше лікар Нечехова повідомила, що нас з Вірою випишуть в ОХМАТДИТ, а ввечері приїде невролог Дарина Костюкова, яка буде нас там спостерігати. З’ясувалося, що Віра народилася з 1 балом за шкалою Апгар [система швидкої оцінки новонародженого, результат оцінки може бути в діапазоні від 0 до 10]. За словами головного лікаря Дмитра Шадлуна, так сталося, тому що м’язи матки стиснулися, перетиснули судини і матка ніби задушила дитину. Але він переконав — все буде добре.

На 27-й день після народження Віри нам сказали, що замість ОХМАТДИТу її переводять в паліативне відділення [дитяче відділення паліативної допомоги в Києві, на вул. Богатирській]. І що ми повинні прийняти її стан як факт. За словами Нечехової, з’ясувалося, що у Віри — ушкодження кори головного мозку, його активність — нульова, що спинний мозок живий, але це не рухи, а судоми, оскільки команди на рухи дає головний мозок. Ще на п’ятий день ми з чоловіком просили відключити Віру від апарату ШВЛ — тоді ще не знали, що в Україні це не робиться так просто. Залишалося тільки чекати, поки вона піде.

За час перебування в Лелеці у Віри почало викручувати ніжки в зворотний бік — вона перебувала в постійному спазмі. Ми виявили, що вона постійно на адреналіні, температурить через пневмонію, що сама вона не мочиться і тому їй дають сечогінне і, ймовірно, проносне. Але цього не було зазначено в листі призначень. Вона перебувала в постійному спазмі, це було нестерпно спостерігати. Коли Віру забрали в паліатив, представники Лелеки перестали спілкуватися з нами взагалі — не відповідали ні на листи, ні на дзвінки, ні на адвокатські запити.

Директор пологового будинку Лелека [Валерій] Зукін раніше стверджував, що Віра народилася в стані удушення, тому що у неї був якийсь генетичний порок. Щоб це перевірити, у мене, у чоловіка і у Віри взяли аналізи. Результати ми не отримали. Зукін же не міг сказати, що саме це за порок — сказав лише, що якийсь «дуже рідкісний», який буває в одного з 10 тис. дітей. [Нижче — пост директора Лелеки Валерія Зукіна про ситуацію]

Открытое письмо несчастной пациентке. Я долго думал — реагировать или нет на информационную "атаку" на Лелеку одной...

Опубліковано Valery Zukin Четвер, 26 листопада 2020 р.

Чому мені вчасно не зробили кесарів розтин? Хочу зазначити, що ми його оплатили наперед. Але першого разу, коли я прибула з виділеннями — кров’ю, на зміні виявився лікар, якому було лінь. Вдруге мені сказали, що розкриття занадто маленьке, в мій біль же ніхто не повірив. За КТГ — серцебиттям дитини — ніхто не стежив. Коли ми повідомили акушерці, що нам не подобається, як скаче серцебиття Віри, вона подивилася, зробила висновок, що «все нормально», і звеліла мені «терпіти».

У мене на руках є пакет документів. Багато чого, звичайно, не вистачає, тому що Лелека не дає документи зі свого боку. Але навіть з того, що є, вже можна зробити деякі висновки. Аналізи Віри показали, що у неї був тривалий стан гіпоксії — кілька днів вона поступово задихалася. 21 травня у мене трапилося різке відшарування. Тобто, якби лікарі вчасно помітили це, дитину вдалося б врятувати.

Через те, що нам довелося пережити, ми з чоловіком досі бачимо наслідки для нашого власного здоров’я. Зараз я опинилася в лікарні і не можу відключити у себе відчуття параної — в кожному лікареві бачу потенційну загрозу для себе. Я нікому не вірю, все перевіряю і фотографую. Однак ми продовжуємо боротися за те, щоб домогтися правосуддя в цій справі. Адже за весь процес — спостереження у лікаря, пологи в Лелеці — ми віддали 130 тис.₴ А отримали за ці гроші тільки урну з прахом.

Я змінила адвоката, домоглася того, щоб суд зобов’язав поліцію відкрити кримінальну справу. Також написала в ООН, в ЮНІСЕФ, мені допомогли з оформленням депутатських запитів, і зважилася на те, щоб розповісти свою історію публічно — зокрема, через ЗМІ. Провину лікарів документально я довести зможу, проте велике питання, чи зможе довести це і суд теж.

Тоді під час спілкування з лікарями ми записували все на диктофон для особистого використання, щоб була можливість переслухати все пізніше, оскільки ми мало що розуміли і перебували в шоковому стані. Дуже шкода, що я не можу опублікувати ці диктофонні записи. Адже потім, переслухавши ці записи, ми дійсно жахнулися. Це почуття безкарності — впевненість в тому, що ми все одно нічого не доведемо, а тому можна поводитися по-скотинячому. Але люди мають розуміти, що пацієнти і медики перебувають у рівних умовах — немає домінанти лікаря над пацієнтом.

Тетяна Стронціцька, Львів

Це трапилося у 2016 році. Я завагітніла, сама вагітність протікала добре. Лікарі визначили попередню дату пологів — 25 вересня. В ці дні я перебувала у лікарні [Комунальна третя міська клінічна лікарня у Львові] під наглядом лікарки Оксани Колодій.

Тетяна з чоловіком та їхньою другою дитиною, яку народила рівно через два роки після перших пологів. / Фото: Тетяна Стронціцька via facebook

1 жовтня УЗД показало маловоддя і густі води — лікарі, які проводили УЗД, казали, що вже час народжувати. Проте перейми не починалися. Лікарка запевняла, що треба трошки зачекати. Перейми почалися вночі 3 жовтня, коли Колодій саме була на чергуванні. Лікарка оглянула мене на кріслі, сказала, що матка ще туга. Дала мені пігулку та наказала її випити. Перейми припинилися. [Як виявилося згодом, це був таблетований препарат Гініпрал, який заборонено в Україні ще з березня 2016 року. В коментарі журналістам програми Корупція. інфо лікарка Колодій не змогла прокоментувати, чому дала породіллі саме цей препарат та назвала стан жінки і плода на момент, коли давала Тетяні ці ліки, «задовільним»].

Наступного ранку я відчула болі внизу живота, почало кровити. Я подзвонила лікарці. Вона відповіла, що зайнята у пологовому залі, тож веліла чекати. Я не стала, пішла перевірити КТГ — серцебиття плоду. З’ясувалося, що серцебиття немає. Дитина померла.

Лікарі сказали, щоби я походила так пару днів — тобто із мертвим дитям всередині, розродитися у природній спосіб. При цьому ніхто не думав ні про мій моральний стан, ні про можливу інтоксикацію. Лише коли мої родичі підключили всі свої зв’язки, почали телефонувати знайомим, аби якось прискорити процес, дитину дістали шляхом стимуляції зранку, 4 жовтня.

У висновку судмедекспертизи зазначено, що дитина — дівчинка — була доношена та цілком життєздатна. Вона мала вагу 3850 г, зріст 56 см, була без вад та інфекцій. Ми назвали її Поліною.

Після пологів я обстежувалася у лікаря-гінеколога, який повідомив мене про деформацію шийки матки та рубці, утворені внаслідок накладання численних швів. Мені поставили діагноз — ектропіон шийки матки. Також повідомили, що наступного разу я зможу народжувати тільки шляхом кесаревого розтину. Так я і народила наступну дитину — рівно через два роки, 24 вересня 2018-го. Натомість в історії перших пологів зазначено, що родові шляхи цілі, шви мені не накладали. Що ж до мого психологічного стану, його я описувати не буду.

Лише 12 червня 2017-го, через сім місяців, після наших скарг та численних звернень до Адміністрації президента, Уповноваженого ВР з прав людини, МОЗу тощо в цій лікарні нарешті провели Клініко-експертну комісію (КЕК). Під час перевірки з’ясувалося, що ця лікарня працює з численними порушеннями. Наприклад, що головний лікар Вадим Олійник брехав про кількість померлих немовлят за 2016 рік та ставив підписи під сфабрикованими протоколами комісії, а інші лікарі одночасно перебували і на клінічних обходах, і у відпустках.

Результати перевірки, яка проводилася у пологовому будинку після інциденту з Тетяною Стронціцькою

Фото: Документ надано Тетяною Стронціцькою

У висновках цієї комісії зазначені усі порушення і фальсифікації. Проте ніякої відповідальності лікарі не понесли. Лікарка Колодій відсторонена від прийняття пологів на час досудового розслідування, але продовжує працювати у жіночій консультації пологового будинку.

Справи щодо лікарської халатності — доволі специфічні. Довести злочин лікаря дуже важко, але можливо — було б бажання [слідчого]. Наша ж справа затягнулася на чотири роки. Спочатку заблокували проведення КЕК. Далі завдяки заступнику обласного прокурора справу відправляли на численні комісії, включаючи МОЗ. При цьому слідча, яка вела нашу справу, вже через півтора року була готова висунути обвинувачення. Але її звільнили.

Експертний висновок

Експертний висновок щодо пологів Тетяни Стронціцької

Документи надані Тетяною Стронціцькою

За моїми даними, лише за 2017 рік у Львові та Львівській області з різних причин померла 151 дитина. Також з’ясувалося, що на час смерті моєї дитини стосовно дев’ятьох лікарів цієї лікарні вже було відкрито кримінальні провадження, які не розслідувалися. Поліція почала працювати лише після нашого розголосу. [Одна зі справ — обвинувальний вирок акушеру-гінекологу Олегу Данкову, який працював завідуючим пологового відділення 3-ї міської клінічної лікарні міста Львів. У 2014 році Данков особисто приймав пологи у Мар’яни Павлик, у результаті чого дитина померла. Данкова засудили до одного року ув’язнення та зобов’язали виплатити батькам 350 тис. грн компенсації, проте наприкінці 2018-го апеляційний суд скасував вирок].

Як результат, двом лікарям призначили рік позбавлення волі — зараз ці справи розглядаються в апеляційному суді. Інші ж справи було закрито або за домовленістю сторін, або у зв’язку із закінченням строку давності. Нашу ж справу, найімовірніше, «замнуть».

Вікторія Мостовенко, Київ

Протягом усієї вагітності, яка протікала добре, я стояла на обліку в ЦЗЖ [Центрі здоров’я жінки] при Київському міському пологовому будинку № 6, що по вул. Петра Запорожця, 26а. Маю міцне здоров’я і широкі стегна, тож моя лікарка Олена Синишина говорила, що легко народжуватиму природним шляхом.

Мої перші в житті пологи почалися за стандартним сценарієм: 1 червня о 8 ранку, коли я була на 41-му тижні, відійшли води — прямо у палаті передпологового відділення. О 14:00 мене оглянули на кріслі. Сказали, що відкриття 2 см. О 18:00 здійснили повторний огляд — відкриття вже було 6 см, тому мене перевели до пологового відділення. На зміні була лікарка Наталія Кротова.

Вікторія Мостовенко та її донька Софія / Фото: Вікторія Мостовенко via facebook

За кілька днів до пологів інший лікар, Андрій Чубатий, говорив мені про кесарів розтин. Доцільність такого способу народити пояснив тим, що для дитини це менш травматично. Я відмовилася від цього та пішла народжувати природним шляхом.

У пологовому залі мій чоловік допомагав переживати перейми. Так тривало до дванадцятої ночі — відкриття було 9−19 см і я от-от мала народити. Мені поставили третю крапельницю окситоцину і пологова діяльність припинилася. Лікарка Кротова дала мені третину якоїсь пігулки, сказала розсмоктувати. Від цієї пігулки сушило в роті, пити було не можна. Що це була за пігулка, я не знаю — її дістала акушерка з сумочки лікарки. Мені сказали, що ця пігулка має прискорити процес.

Резюме пологів Вікторії Мостовенко

Фото: Документи надано Вікторією Мостовенко

Мене перевели на крісло і сказали тужитися з усієї сили, але потуг так і не було. Кротова покликала ще одного лікаря, Олександра Ломикіна. Вони разом почали видавлювати з мене дитя з криками: «Треба рятувати дитину!» Я тужилась, як навіжена, в мене закладало вуха, паморочилося в голові, я шукала очима чоловіка, але не одразу зрозуміла, що його просто виштовхали за двері разом з якоюсь акушеркою, яка чи то у чомусь провинилася, чи то просто потрапила під гарячу руку.

Порадившись, лікарі прийняли рішення застосувати вакуум. Мене ніхто ні про що не запитував. Ломикін переконував Кротову, що вакуумом нічого не вийде, бо у малюка вже була гематома на голівці. Тоді Кротова вирішила накладати щипці. Я відчувала нестерпний біль. Потім почула розпач у голосі лікарів — моє дитя не народжувалася жодним зі способів. Десь після години знущань Ломикін переконав Кротову везти мене в операційну на кесарів розтин.

Резюме кесаревого розтину Вікторії Мостовенко / Фото: Документи надано Вікторією Мостовенко

Коли відходила від загального наркозу, на руці у себе побачила бирку: «Дівчинка, 3100 г, дата народження — 2.06.2017, 05:18». Так народилася наша Софійка. Того ж вечора за допомогою чоловіка я спустилася до відділення дитячої реанімації, де вона лежала. Діагноз, який нам озвучили: гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, набряк головного мозку, підапоневротичний крововилив, ВЧК [внутрішньочерепний крововилив], судомний синдром в анамнезі, вроджена пневмонія (під питанням), тяжкий дихальний розлад, геморагічний синдром, синдром незасвоєння ентерального харчування.

Дихати Софії допомагав апарат ШВЛ, її годували молочною сумішшю через зонд, намагалися запустити кишківник. Через крапельниці, катетери та центральну вену їй вводили антибіотики, протисудомні, заспокійливі та інші препарати. Її стан був тяжким, лікарі не давали жодних прогнозів.

Після пологів Кротова прийшла двічі. Вперше — коли я ще була під наркозом, вдруге — коли мене перевели із загальної палати ближче до реанімації новонароджених. Вона пояснювала, що діяла за протоколом і ніяк по-іншому бути не могло.

Софійка вижила. У неї була діагностована кістозна трансформація головного мозку, синдром Веста, груба затримка розвитку, спастика, відсутність слуху і зору, епілептична активність, ДЦП. З лікарні нас виписали через два місяці після її народження. З шести місяців ми Возили Софію на заняття з фізичним терапевтом. Плюс невролог і педіатр Софійки навчали нас з чоловіком як брати дитину на руки, щоб нейтралізувати патологічні рефлекси. Софія була у сильній спастиці і з нападами епілепсії. Ми вчилися, як поводитися з Софією, як брати її на руки, розминати їй суглоби, годувати через зонд, відсмоктувати мокротиння і слину, з якими вона не могла впоратися сама.

Читайте також:
Повстати з попелу. Історії трьох українців, які лікуються за допомогою медичного канабісу

Зараз Софії три з половиною роки. У перший рік життя лікарі прогнозували нам «дитину-овоча». За цей час Софія навчилася перевертатися сама, може недовго тримати в руках предмети, рефлекторно ходить з підтримками до сорока кроків за один раз по 4−5 разів за день. У стільці для годування, як і раніше, «сидить» за допомогою позиціонерів, поролонових подушок, їсть зблендеровану їжу — все, що і ми, плюс дитячі каші та олії. З’їдає свою порцію об’ємом 120−140 мл за 15−20 хвилин з ложечки, з двох років п’є з поїльника з силіконовим носиком, до цього була соска. З двох з половиною років почала трошки вокалізувати, у три роки пройшла курс гормонотерапії від епілепсії і має зменшення судом.

Ми були настільки шоковані, що навіть не розуміли, чи мають за це відповідати лікарі

Зараз доказові лікарі прогнозують інвалідний візок без можливості самообслуговування. Наскільки у Софії збережено інтелект, сказати важко. Жоден лікар також не може сказати нам, як вона бачить — ми знаємо, що у неї атрофія зорових нервів. Також з’ясували, що слух у неї є, але проблема з обробкою звуків мозком. Через те, що Софія з народження приймала агресивні протиепілептичні препарати, їй прогнозують психічні розлади і аутистичний спектр.

Перший рік нам було не до звинувачень в суді. Ми були настільки шоковані, що навіть не розуміли, чи мають за це відповідати лікарі. Можливо, тепер ми би спробували якось вирішити цю ситуацію і добитися правосуддя. Але немає віри, що правда буде на нашому боці.

Зараз для нас є актуальним питання підбору способу альтернативної комунікації з Софією. Поки що не маємо можливості ходити до обраного нами спеціаліста, бо немає місць.

Марина Мозуль-Кислова, Харків

28 червня 2020 року я народила доньку Анну-Марію у Міському перинатальному центрі Харківської міськради. Це була моя друга вагітність. Пологи почалися, коли я була на 36-му тижні вагітності.

Води у мене відійшли 27 червня в 13.00, після чого ми з чоловіком подзвонили лікарю, акушеру-гінекологу Тамарі Падалці, у якої я планувала народжувати. Я повинна була укласти договір з перинатальним центром, але відкладала це через те, що бракувало одного аналізу. Укласти такий договір можна було до 37-го тижня, тобто час у мене ще залишався.

Марина Мозуль-Кислова з чоловіком і донькою Анною-Марією / Фото: Фото надано Мариною Мозуль-Кисловою

Коли ми приїхали в пологовий будинок, нас зустріла завідуюча акушерським відділенням Валентина Коротич. Вона стала виганяти мене і відправляти в пологовий будинок «за місцем проживання». Також наголосила, що у мене не 36 тижнів, а 37, що було неправдою. До речі, в моїй обмінній карті потім вони також написали 37 тижнів.

О 16:30 у мене почала йти кров, але лікарі — Валентина Коротич і Наталя Салтанова — запевняли, що все гаразд і таке буває після огляду. У мене це друга вагітність, тому я відчула, що щось не так. Салтанова провела огляд на кріслі, сказала, що щось намацала перед головою у дитини — можливо, відшарування плаценти, але нічого не зробила. УЗД мені зробити відмовилися, пославшись на те, що апарат в цьому пологовому будинку не працює в суботу. Температура піднялася до 37,5, переймів не було, але кров продовжувала йти.

6 месяцев в реанимации....Искренне, от всего сердца, хочу сказать, огромное спасибо... за поддержку, за любовь,...

Опубліковано Мариною Мозуль-Кисловою Понеділок, 28 грудня 2020 р.

Лікарі наполягали на тому, що чекатимуть переймів. Стимуляцію ніхто не робив. О 20:00 в пологовому будинку змінилися лікарі, прийшов лікар Олексій Распутько. Він оглянув мене, почув, що я хочу народжувати з Падалкою та пішов. Сказав, що повернеться о 4 ранку. Але о 3:40 у мене вже були і слабкі перейми, і згустки крові, які буквально випадали. Я сама дійшла до ординаторської, де лікарі вже побачили згустки крові по всій підлозі і вирішили, що пора робити екстрений кесарів розтин.

Як нам пояснили пізніше, робиться він з повною підготовкою до нього за 7−10 хвилин. У мене ж дитину вилучили тільки через 40 хвилин, оскільки на зміну була всього одна чергова бригада. У той момент, коли мене потрібно було терміново кесарити, вони приймали природні пологи, які, по суті, могла б прийняти і одна акушерка.

[В ефірі програми Стосується кожного від 14 жовтня 2020 року, яка виходить на телеканалі Інтер, ургентний консультант цього медзакладу Ігор Лахно повідомив: причиною того, що дитина народилася в такому стані, стала, за його словами, рідкісна патологія — розрив судин пуповини на тлі оболонкового передкріплення, і назвав цю ситуацію «фатальною». Він також став заперечувати, що породіллі довелося так довго чекати медиків, які зроблять їй терміновий кесарів розтин].

Лікарі побачили згустки крові по всій підлозі й вирішили, що пора робити екстрений кесарів розтин

О 03:40 я відправила мамі повідомлення, що мене повезли терміново кесарити, а прокесарили тільки в 04.20. У моєї дочки була сильна крововтрата і кисневе голодування. Що цікаво, в документах вони написали, нібито згустки крові у мене почалися не о 03:40, а о 04:05, хоча це неправда. Я можу перевірити хід подій за відправленими мамі смс-ками.

Коли моя дочка народилася, у неї були і зупинка серця, і асфіксія тяжкого ступеня. Гіпоксія почалася набагато раніше, ніж мені зробили кесарів розтин. В результаті, у дитини сильно постраждав мозок. Новонароджену відразу відправили в реанімацію, підключили до апарату ШВЛ, але моєму чоловікові показали тільки о 8 ранку.

На сьогодні ми вже з’ясували, в який саме момент мозок нашої дівчинки помер. О 03.30, коли з мене у великій кількості почали виходити величезні згустки крові, потрібно було екстрено кесарити.

Зараз лікарі ніяких прогнозів не дають. Кажуть тільки, що дитина паліативна, тобто забрати ми її не зможемо. Всі шість місяців вона перебуває на кисневій підтримці, сама не дихає, не ковтає, голову не тримає, не плаче. Рефлекси відсутні. Лікарі кажуть, що з таким діагнозом живуть по-різному: хтось 3 місяці, хтось 6 місяців, буває рік, і навіть півтора. Поки що всі шість місяців проходять без будь-яких змін. Також у неї буває пневмонія, тоді їй колють антибіотики.

Виписка, де зазначено діагноз новонародженої дівчинки Анни-Марії

Фото: Фото надане Мариною Мозуль-Кисловою

В поліцію заяву ми написали, але нам сказали, що експертиза триватиме від 6 до 12 місяців. Тому поки нічого невідомо. Хотілося б, звісно, домогтися правосуддя — зрозуміти, хто винен насправді й притягнути до відповідальності цих людей. Але ми вже з багатьма спілкувалися з цього приводу, і нам чітко донесли, що таке відповідальність [перед законом] в Україні. Скрізь, на жаль, кругова порука.

За ці шість місяців дуже багато людей писали мені про свої випадки — і в цьому ж перинатальному центрі, і взагалі в Україні. Але ніхто [з медиків, чиї дії могли призвести до фатальних наслідків для новонароджених та їхніх матерів] не був притягнутий до відповідальності. Тому я хотіла б надати цій історії максимального розголосу.

Олена, прізвище просить не вказувати, Харків

Мене звуть Олена, я з Харкова. 23 вересня 2019 року в результаті пологів, які проходили в харківському Міському пологовому будинку № 1, я втратила дитину — хлопчика. Ми назвали його Марк.

На той момент мені було 37 років, і це була моя друга вагітність. Вона протікала легко, без ускладнень, дитина була доношеною і здоровою, про що свідчили всі аналізи і результати УЗД.

У 2019 році харків’янка Олена втратила у пологах свою другу дитину, сина Марка / Фото має ілюстративний характер / Фото: unsplash

Лікар у жіночій консультації попередньо говорила мені, що я можу розраховувати на природні пологи. Вже через кілька днів після цього вночі, о 22 годині, у мене почали відходити води. Подзвонили лікарю [акушер-гінеколог Лариса Новікова], сумки зібрали, через годину з чоловіком були в пологовому будинку. О 23 годині мене оформили в родзал з відкриттям матки 1−1,5 см. Огляд проводили двічі: спочатку — інтерн, а після — черговий лікар. Моя лікар за домовленістю прибула пізніше, оглянула мене вже в пологовому залі, коли відкриття було 2 см. Відразу поставили катетер у вену і підключили окситоцин.

Мене ні про що не питали — просто сказали про те, що пологова діяльність слабка. Однак не зрозуміло, як вони це визначили, з урахуванням, що пройшло лише півтори години з того моменту, як у мене відійшли води. Акушерка спочатку поводилася грубо, а на всі мої прохання нагадати, як правильно дихати і яку позу краще вибрати, грубо і роздратовано відповіла, що дуже розумних багато. Мовляв, як їй зручно, так я і буду робити. [Згадані в історії акушерки — Гузій Н.В. і Перетрухіна Н.Н.].

Знову огляд, фраза про повільне розкриття, наполягають на епідуральній анестезії під приводом хорошого відкриття шийки. Ми змушені погодитися, боячись нашкодити дитині. Анестезіолог ставить катетер, на годиннику — перша година ночі. Кладуть на спину, сказавши у жодному разі не рухатися. Накрили ковдрою, пішли. Я відчувала малюка: він крутився, намагався «вставитися» в таз. Але це неможливо, коли лежиш на спині.

[Нижче — пост, який написала подруга Олени. У ньому вона описує її історію].

А что бы вы сделали, если б вашего ребенка убили в роддоме? Здорового, доношенного ребенка... Несчастный случай? Как...

Опубліковано Татьяною Медведевою Пʼятниця, 24 липня 2020 р.

Через годину почала відчувати ноги, попросила чоловіка покликати лікаря. Прийшла акушерка, а не лікар — вона спала. Перевірили КТГ — все в нормі. Огляд показав, що відкриття просунулося, і я знову попросила лікаря, але акушерка єхидно відповіла, мовляв, вам ніхто не потрібен, у вас же партнерські пологи. На моє зауваження, що живіт став трикутної форми, не відреагувала.

Лікар прийшла до мене тільки о 4 ранку. Заспана, нічого не розуміла. Зібрала акушерку, ще кілька осіб у пологовому залі — було повне розкриття, сказали тужитися. За її командою тужилась так, що відколола зуб. Дихати не було сил, говорити — тим більше, потуг не відчували. Весь цей час вимірювання датчиком КТГ були в нормі. Потім я почула фразу лікаря про те, що дитина не вставилася в таз.

Лікар сказала акушерці тиснути мені на живіт, щоб виштовхнути дитину. Вони покликали підмогу, і дві тітки з пристойною вагою навалилися на мій живіт, впираючись у стіну. Я ледве змогла відштовхнути їхні руки, але було пізно. Я відчула різкий пекучий біль поперек живота, дві найсильніші конвульсії дитини і — тиша. Міряють КТГ — пульс дитини 90 і нижче, нижче, і все.

Мене почало трусити, я стала непритомніти. Як виявилося, це був геморагічний шок: акушерки тиском відірвали плаценту, виникла кровотеча, і мій малюк загинув за секунди, поки лікар ще тримала в мені руки і сперечалася з чоловіком, що мені не потрібен кесарів, як він просив. Мовляв, їх за це лають. Всі ці 20 хвилин мій малюк вже плавав у моїй крові з відірваною плацентою.

Зазвичай кесарів триває 30−40 хвилин, моя ж операція тривала близько чотирьох годин. Мене дивом врятував інший лікар, зупинивши кровотечу. Тоді мені перелили три літри крові.

Зазвичай кесарів триває 30−40 хвилин, моя ж операція тривала близько чотирьох годин

Коли прийшла до тями, мені буквально в обличчя стали тикати папери із запитанням: «Ви будете ховати чи кремувати?» Мені там не видали жодного паперу, я вигризала свої документи сама, з великими труднощами.

Через кілька тижнів, коли змогла хоча б нормально говорити, ми звернулися в поліцію. У нашій справі досі тиша. За весь цей час до справи не додалося більше нічого, крім тих документів, що я збирала сама особисто і надавала слідчому. Їх відтоді змінилося вже два. Перший не відповідав на дзвінки й ігнорував мене. Другий тупив, точніше, вдавав, що тупить. Третій слідчий з’явився випадково, в цьому мені допоміг розголос історії в соцмережах.

На поточний момент експертизу у справі перенесли в інше місто, ледь встигли вирвати її з місцевих лап. Службову перевірку проводили, але я б назвала її фіктивною. Тому що головою комісії був той же ургентний лікар-хірург, який мене оперував [а не незалежні експерти]. Крім того, секретарем цієї комісії була сама Лариса Новікова, а в членах комісії була присутня її дочка, яка працює в цьому ж пологовому будинку.

На мої багаторазові запитання, чому так сталося, лікарі відповідали мені: «Ну, так буває». При цьому, руками розводять і очі в підлогу. Ще пів року після цього всього я не відчувала праву ногу, шкіра на ній була ніби оніміла. І хоча зараз відтоді вже пройшов рік і чотири місяці, я все ще встаю з криком із положення сидячи — у мене болять таз і куприк. Я не можу спати, у мене трапляються панічні атаки, нервова система часто дає збій: нервові зриви, плач. Мій похід до невролога з призначенням уколів нейролептиків закінчився тим, що я підхопила там коронавірус. Новий рік зустрічала в ізоляції від сім’ї.

Можливо, від мене приховали ще й факт розриву матки — це версія лікарів, з якими я консультувалася потім. Всі мої відчуття під час пологів дозволили їм припустити це. На жаль, УЗД зараз не дає гарантії, що це можна побачити.

Я б хотіла, щоб медики, винні в тому, що трапилося, понесли кримінальну відповідальність за всією суворістю. Бажаю, як мінімум, домогтися звільнення лікаря і акушерок з посад. Адже вони працюють там досі й методи їхньої роботи — все ті ж.

На прохання Олени, документи по справі не публікуються, адже наразі триває слідство.


Джерело статті: “https://nv.ua/ukr/ukraine/events/pologi-i-smert-novonarodzhenih-chomu-ginut-nemovlyata-istoriji-p-yati-ukrajinskih-zhinok-50136140.html”